Конкурс антивоєнного дитячого малюнка, або Посунься

• Переклад українською: Катерина Озерова
• Оригінал: Конкурс антивоенного детского рисунка, или Подвинься

Заслужена викладачка у потворному синьому платті голосом, звичним для неї і неприємним для багатьох, крикнула в мікрофон:

— Крайовий конкурс антивоєнного дитячого малюнка оголошується відкритим!

Молода вчителька початкових класів закомандувала першокласникам стати по місцях і дістати аркуші з заготовленими наперед малюнками.

— Валеро, посунься, — вчителька сама посунула розгубленого хлопчиська в його передостанній квадрат. — Отож, кожен малює те, що в нього на заготовці. У всіх є набори крейди. Почали!

Дівчинка у світлій сукні на найдальшому крайньому місці зосереджено дивилася в асфальт перед собою. «Не пам’ятаю, як її звати. З паралельного класу, — подумала вчителька. — Чого вона гальмує?» Дівчинка шморгнула носом і заходилася малювати.

Із заготовками малюнків усе було гаразд: військові й цивільні з квітами, голуби, корабель із сонцем і хмарками, планета з веселкою, дерево, діти на гойдалці, короткі фрази тощо. Погода гарна, тепло, сухо. Площа обмежена з одного боку сквером, з другого — обеліском Перемоги та ялинами, з двох інших — житловими п’ятиповерхівками.

Учителька пройшлася вздовж дорученого їй сектора, зупинилася біля опецькуватого першокласника.

— Не «миртве», а «мирне» небо. Виправ.

У дівчинки у світлій сукні був квадрат поряд з хідником і будинком. Вона малювала впевнено, швидко, захоплено, майже не дивлячись на аркуш із заготовкою. Шматочки крейди виводили на шерехатому асфальті: синє небо, садок з великими квітами, зелена трава.

Над площею увімкнули музику. Дитячий інструментал на чотири чверті, бадьорий, з акустичною гітарою і металофоном, з безтурботною синтезаторною мелодією. Офіційні особи біля обеліска обережно перемовлялися про своє, решта нечисленної публіки занудьгувала.

Малюнок дівчинки розвивався: з високої трави в саду виринула смарагдова змія, хапаючи зубами жовтого метелика. Збоку у змію вп’ялася іклами помаранчева лисиця. Лисячий хвіст пожирало щось волохате, схоже і на вовка, і на ведмедя, і на шерстистого динозавра. Ось у потвору знизу всаджує великий шуруп біло-синій робот з крилами й реактивним двигуном.

Дівчинка працювала крейдочками натхненно, стрімко продовжувала живописне полотно вниз, як ткацький верстат. Учителька наразі не помітила цей видовий відбір, вона була на іншому краю конкурсного майданчика.

У квадраті в дівчинки вже не лишилося вільного місця. А треба було намалювати складний електронний пристрій, що контролює робота, потім чоловіка в червоному костюмі, який підриває пристрій динамітом. І вона стала малювати вже на вузькому хіднику, задкуючи, вправно перехоплюючи крейдочки.

Учителька помітила неладне і трюхикала в бік дівчинки. Одна з нових туфель натерла ступню до крові, довелося перейти на спокійний крок. Дівчинка вкрила хідник шаром фіолетових вірусів, схожих на восьминогів і на морські міни. Нарешті вона вперлася задом у стіну цегляного будинку. Штовхнула задом фундамент. Малюнок не був завершений, це тільки початок. Дівчинка обернулася і подивилась на цегляну кладку.

— Посунься! — голосно промовила вона, перенесла вагу на ліву ногу і правою хвицнула дім. Згори посипався цементний пил.

— Посунься!!! — Наступний удар був сильніший. Будівля почала падати назад, обрушилася, здіймаючи хмару пилу, осипаючи цеглинами двір. Дах упав на гаражі. Від гуркоту в небо шугнули перелякані голуби.

Сіра завись була схожа на густий туман. Усередині насилу можна було розрізнити площу, людські фігури, ліхтарні стовпи. Музика стала більш глухою та припинилась. Дівчинка і далі малювала, однак уже неможливо було роздивитися, що саме.

***

Агентство Loomgerdt: «Великі руйнування за участі шестирічної дитини. Розмір збитків, а також наявність жертв уточнюються. На цей час відомо, що інцидент відбувся у місті V. Причини та подробиці буде з’ясовано».

Чат «V фланірує». Noname Колян: Питають, чьо ващє відбувається. А відбувається якийся ппц. Квартал біля Героїв Цоколю цілком зрівняно з зимлею. Хмара стояла сіра, люди побігли. Будинки як домінохи попадали. Там конкурс якийся робили для школярів біля скверу. Народ, а може це війна?

Курісу Макісе: Х-ня війна, головне маневри

Палпон: Офігіти малолєтки розходилися

Стара Сепарша: Руйнування страшні, ніхто нічого як зазвичай не каже, все ж треба узгодити. А в чаті одразу молокососів набігло зі своїм гуморком тупим. Засирають усе навколо себе. Якщо у нас бардак, то за них і цьому бардаку прийдуть кранти. Що по загиблих, хто в курсі?

Курісу Макісе: Стара Сепарша: Стара закрийся, іди назад у свою духовку і там патякай. Піску тут насипала. Гудбай, бумер!

Neftesos: Пишуть 6-річка щось накоїла, що район руйнується. Можливий теракт, диверсія. Даю джерело.

ZaКоzла: я щойно звідти, там зв’язку немає. Повна дупа. Я такого ніколи в житті не бачив.

Агрегатор тріп-репортів CAAC NASTAL: «Дуже коротко опишу свій невдалий досвід. Буде бед-тріп-репорт. 2-V-O, наче мало бути щось сибірно-шульгинське, на красивому. 7 мг перорально не дали нічого, крім непоняток. За якийсь час взято вагу 20 мг. За чутками, якщо більше 25 — іде блюв далі, ніж бачиш, і на тому вся сієста. Протягом першої години було щільно: від легкого тремору до глибинної параної і адреналіну. Не можна розслабитися, все напружує, судоми, похмурі візуали, коротше кажучи, пекло з тортурами. Страждань на чотири години, опісля ефекти повільно згасають. Довелося випити розведеного спирту, щоб швидше минули залишкові явища. Не юзайте незрозуміле, на кшталт оцього 2-V-O. Може, воно військове? Але тоді однозначно для супротивника, бо морально і психічно вбиває.

Мені привиділося десь на середині подорожі, що я — це ціле місто, у якому відбуваються якісь болісні події, але вони непомітні. А потім хтось на кшталт дитини, чи мухи, чи якесь подібне створіння почало просто зносити міські будівлі, мости, склади тощо. Коли відлежався, поліз у новини і там прочитав про цю школярку з конкурсу. Як вона будинки зносить і просувається містом, як коток, але замість асфальту лишає панно, намальоване крейдою. Ці зруйновані райони просто-таки як з мого бед-тріпу. У мене волосся на дупі заворушилося».

Пресслужба міської адміністрації: «Сьогодні вранці в районі Цокольної площі під час проведення конкурсу антивоєнного дитячого малюнка серед учнів молодших класів кількох міських шкіл сталася НП. Почалося обвалення кількох будівель і прилеглої інфраструктури внаслідок непередбачуваних геологічних порушень. Жертв серед населення немає, мешканці прилеглих районів евакуюються, на місце прибули бригади. Рятувальники діють у штатному режимі стихійного лиха. Рух транспорту у прилеглих районах обмежений».

ТГ-канал Вільне Дно: «Влада ніколи не скаже вам усю правду. А вона полягає в тому, що маленька дівчинка почала роз…вати місто вщент. У це важко повірити, але це факт, є безліч свідків. Людських жертв, здається, немає. Триває евакуація народу, вивозять за місто, до військової бази. Військові вже контролюють, щоб ніхто не пхався в зону руйнування. А воно триває досі. Упали вже 15 будинків — по 5, 6 і 9 поверхів, знесені гаражі, кілька магазинів, котельня, шляхопровід. Ніхто поки не знає, що робити. Армія і нацгвардія не можуть підійти ближче — погана видимість і безперервні руйнування житломасиву. Ну і діє залізний закон: солдат дитину не образить».

Варік Озанян, опозиційний політик у вигнанні, для ВВС: «Це справжня антивоєнна акція!»

***

Фелікс Оттович Ґраде, геолог: «Ніяких геологічних порушень у цій зоні немає, попри заяви офіційних осіб. У місті і околицях немає виробок, ніколи не вели гірничодобувних робіт. За інженерно-геодезичними даними ґрунтових розмивань підземними водами також немає. Відсутні витоки, постійні вібрації техногенного характеру. Про природні пустоти в ґрунті ніяких відомостей немає, тому що їх там немає. Під містом міцні, стійкі гірські породи. Весь цей район з величезним запасом — у сейсмічно безпечній зоні. Отож інформація з мерії, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. А якщо називати речі своїми іменами, то нам впарюють Übervorteilung».

Єван Рюїн, тревел-блогер: «Я пам’ятаю ці місця, я там бував проїздом. Років 3-4 тому. Нічого надприродного тоді там не помічав. Усе дуже звично, як завжди у пострадянській… пострадянському… пострадянських містах. Нудний центр, пара якихось пам’ятників начебто, спальні, ринок, умовна промзона, закинуті будинки. Жодних тобі красивих руїн… Але місто хороше, зелене. Спокійне, багато зелені. Люди теж зеленкуваті. І тихо так. Було».

І. О. Подставня, член дворянського зібрання: «У нас у зібранні чотири з половиною тисячі членів по країні. У нашому місті дворян 12 осіб, але фактично двоє. І обоє ми мешкаємо в селищі Довгастий, це за три кілометри від міста V. А селище сформувалося навколо заводу „Комуніст“, який уже став. І містяни завжди жартували: Довгастий комуніст, мовляв. Але це не смішно. Звідси всі біди і теперішній бедлам. Від комуністичної спадщини, тривалої та глибокої. І вихід, панове, тільки один у нас. Це монархія. До того ж віддалено розташована, щоб було бездоганне зовнішнє управління».

Олександр Гнідун, філософ, остеопат: «Ми, як нація, минули станцію неповернення. Чудова дитина відкрила для нас страшний і сповнений надії образ нашого майбутнього. Нам усім треба забути нещодавнє велике минуле. Омитися юною кров’ю і піти в чагарі. Жити в навозних мазанках, харчуватися суницями і грибами-забирухами».

Безудний Т.Т., інвестор, конспіролог: «Нумо подивимося, з чого почався цей треш. Там і з площею Цокольною окрема каламутна історія. Але подивіться на обеліск Перемоги. З ним щось не те, сто відсотків. Він має такий вигляд, наче ми не перемогли, а довго готували диверсію, потім влаштували провокацію, спритно пересрали всіх і взяли куш. Ні, це, звісно, в певному сенсі перемога, за фактом. Але з обеліском усе не так однозначно. Схожий він на монументальний фак. І таких факів у різних містах повно. У кожному можна знайти без ліхтаря. І через цю всю дурню нам транслюють чужі цінності. На кшталт податкових ставок».

***

Арнольд Ісайович Хук, адвокат: «Зруйновано вже пів міста. І ця незрозуміла деструкція триває далі й далі. Чому досі ні в кого не виникло очевидне запитання: що з крейдою? Чому різнокольорова крейда — з воску і барвників, 12 кольорів, Костомолівського комбінату — досі не закінчилась? Дівчинка малює й малює — без пауз. Наступне питання. Як прізвище школярки? Хто її батьки? Що відомо про цю сім’ю? Безліч питань, на які нам наразі не дали зрозумілих чи будь-яких інших відповідей. Я поки навіть не кажу про правовий аспект усієї ситуації. У юридичному полі ми зіштовхнулись із безпрецедентним випадком. Він виходить за рамки форсмажорних обставин».

Сайт «Соціологічний гумор»: «У мережі набирає обертів мем „Антивоєнна Дівчинка“, скорочено АД».

Новинний портал «Стрічковий»: «У Японії оперативно розробляють нове аніме під назвою „Я почну руйнувати світ з конкурсу“, у якому є головна героїня, школярка Куцику-кан (перекладається як Руйнівниця) — дівчинка із суперздібностями. Відомо, що вже написано сценарій пілота».

Сергій Зрадников, графолог: «Ті кілька хвилин, які зняла вебкамера на площі на початку дитячого конкурсу, дають нам надто мало матеріалу для аналізу. Поки камера не впала, на наближенні ми бачимо в дівчинки у крайньому секторі найзвичайнісінький дитячий малюнок. Це природа, дерева, трава, квіти, небо, якась тварина. На цьому все. Манера малювання, характер зображення цілком стандартні для дитини цього віку. Нічого надзвичайного».

Дімітрій Парафрон, психіатр, психоневрологічний диспансер №13: «За думкою науки всі ми кончені суки. Ми не поважали наших жінок, що живуть у світі поблажливості й затріщин. Моральне саморуйнування сягнуло піку, і ми аудіально перебуваємо в стані дупного крику. Подивіться на те, що творять душевнохворі, картини не обов’язково жахливі або похмурі, бувають просто не конвенціональними. Це вам не натюрморт з унітазом або машинками пральними. Є зображення птахів, портрети; зірки, що цілуються з часником. У них є спокій і світлі силуети, наче автор домовився з власним повідком.

На дитячих малюнках може бути все те саме, а дорослі — лицемірні тварюки, в іншому вони на дітей схожі. Навіщо влаштовувати змагання, хто судді й наскільки велике їхнє знання? Вони впевнені, що Бог — владний, потайний чоловік, тому звужують усім горизонт до дупної зморшки. У новій художній акції може розвиватися простота або складність, та головне те, що жити з цим для вас буде неможливо».

Світлана Ляврина, прес-секретарка ДУ МВС: «Дівчинка — учениця 1-А класу школи №23. Її прізвище Буря, ім’я Анна. Батьки — інженер та співробітниця міської бібліотеки. Їхнє місцеперебування нині невідоме. Оперативні співробітники провадять пошукові заходи. Інших родичів не виявлено. Класна керівничка перебуває в шпиталі з інфарктом».

Зиновій Копошихін, краєзнавець, голова спілки «Ізвілістан»: «Дитина, що малює, планомірно просувається у східному напрямку. Отож зруйнована тільки частина міста, від центру на схід, смугою. При цьому вцілів Пологовий будинок №13, розташований просто при межі зони катастрофи. Цікаво, що раніше на місці пологового, побудованого на початку 60-х, був цвинтар німецьких військовополонених. Тут неподалік був табір, він існував з 1945 по 1949 рік. Будувати пологові на цвинтарних кістках — це вписувалося в радянську ідеологію. Це був наче символ перемоги життя над смертю стосовно ІІ Світової війни.

Відомо, що цілком знищено Довгастий Комуніст, приміське селище. За словами очевидців, при руйнуванні було випадково виявлено просто велетенський склад контрафактного алкоголю.

Але найцікавіше не те, що крейда вічна, навіть не те, як стусаном, поштовхом, хвицанням руйнуються багатотонні будівлі і високовольтні вежі. Найбільш дивно те, що мало хто помітив — ніч не настала, весь цей час триває день. Що в наших широтах просто нонсенс».

***

Б. Фуркалін
Сингулярність now
(уривок з неопублікованої статті для журналу Weird Drew)

«…Побоювання розпаду знайомої схеми і наступного дискомфорту, адаптації можна пояснити. Прагнення до порядку, що скріплений іржавими гайками попередньої репресивної машини, зрозуміле. Але саме на цій черствій одномірній хвилі з’являються потворні нарости — гібридні форми з припудреного новими термінами рабовласництва і супернадійного військово-спостережного апарату.

Ми не живемо в Залізній в’язниці, як повідомляють сумні столичні окультисти-гностики. Так, це в’язниця, але вона не залізна, скоріше щось на кшталт пульпи. Піддатлива, пухка та інертна суміш, вона приймає імпульс і повільно рухається в заданому напрямку. Слухняно набуває форми, продиктованої зусиллям. Її експансія — рівномірний наплив на найближчі потенційні зони. Колючий дріт і сталеві жалюзі з’являться на новій межі автоматично.

Але така невільнича пульпа не тільки полонить всіх і все, не тільки викручує розум і сковує тіла. Вона підлягає впливу часу і дивним законам, що руйнують її структуру зсередини. Ця мерзота висихає, під жаром тривалості випаровуючи страждання живих істот. І врешті перетворюється майже на музейний артефакт, на кшталт шматка пемзи або скам’янілих фекалій мамонта. Але це навіть не фінал. Урешті аморфна тюрма, зліплена колись із десятків гібридних оман, стає площиною з абстрактним рисунком. Він зображає схему контролю, принцип володіння, сутність страху тощо. Така фреска структурно крихка, її елементи тримаються на оманливих, підмінених „цінностях“. Цей об’єкт приречений на самознищення, анігіляцію, усунення…

…Батьки-засновники були видатними, тому що людське життя для них було пилом, а війна і смерть — культом. Тому вони здобули славу за життя. Але вони програли цьому життю, як заглухлий назавжди вулкан. Їхні діяння — написана токсинами ілюстрація брехні та самообману…

…Розплющте очі, ви живете в намальованому світі, побудованому на ідеології, а глибше є брутальний балаган. Дивіться, дитяча гра з шиваїстською потужністю змітає з поверхні землі фіктивні міста, потьомкінські інфраструктури, підмінні страти і псевдосвященні конструкції. Світ, як карикатура, бгається, морщиться, розсипається на порох. Він не мав ніякої ваги, ніякої значимості, а тільки чинив уплив. Як гіпнотична карта території, якої не існує. І якщо ми, отруєні та виснажені, зневірені в усьому і в собі, можемо ще говорити про просвітлену творчість, то не все втрачено, є мізерний шанс, малий просвіт, останній вагон, заповітна ймовірність».

***

Творчий екстаз. Художній транс. Юна свідомість ще не гальмується тягарем накопиченої пам’яті, що відкладається в алгоритмах досвіду. Час наче зупинився, встромившись у зеніт серед неба безхмарного кольору. Неконтрольоване дихання. Язик висолоплений. Ніс спітнів. Стан рідкісного балансу між азартом і старанністю. Замкнене кільце імпровізації виблискує.

Хто скаже їй про поведінку, хто накаже йти робити домашні завдання? Хто насмілиться відволікти настільки зайняту дитину? Дитина зайнята остаточним палімпсестом, який анігілює нав’язливі каракулі минулого. Просуваючись на схід, залишаючи різнокольорове полотно. Уже чисті досконалі абстракції, що дорівнюють тільки самим собі.

— Будинку, посунься!
— Стовпе, посунься!
— Складе, посунься!
— Мосте, посунься!

Будівлі розсипалися на порох, легкий вітер здмухував його в напрямку зростання малюнка. Під ногами дівчинки було щось на кшталт базальтової плити. Наче будівлі, магазини, контори, переїзди, АЗС, РАГС, цехи, госпдвори тільки трохи були прикріплені до гладкої породи. Дуже зручно малювати.

Коли посуватися вже не було чому і простір звільнився, дівчинка ненадовго зупинилася, піднялася на ноги, щоб оглянути частину автопортрета.

2022